ГОЛОДОМОР

Виховна година на тему:

"НЕПРОЩЕННИЙ ЗЛОЧИН ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ"


1-й учень 8-й учень
1-й читець 9-й читець
2-й учень 1-а учениця
3-й учень 2-а учениця
2-й читець 10-й читець
3-й читець 1-й учень
4-й читець 2-й учень
4-й учень 3-й учень
5-й читець 4-й учень
5-й учень 5-й учень
6-й читець 6-й учень
6-й учень 7-й учень
7-й читець 8-й учень
8-й читець

I. Вступ (слово вчителя)
Ті дні, як мовиться, уже не ближні,
Хоч жоден з них
Селу не відболів...

М. Федунець

  Скільки українських людей прийняла наша земля в 1932-1933 роках уже мабуть, ніхто точно і не скаже. В будь-якому селі спроби встановити кількість жертв голодомору за спогадами літніх людей стають безуспішними, пам'ять уже підводить тих багатьох старожилів, які вижили в той страшний час. Але ми мусимо пам’ятати про кожного, кого змусили загинути страшною смерттю. «Неврожай від Бога, а голод від людей,» - говорить народне прислів’я. Коли гортаєш офіційні документи, перечитуєш статті і книги дослідників, а особливо спогади свідків трагедій, постає виразна картина цілеспрямованого масового (мільйонами!) винищення народу. І робила це своя «рідна» влада.

Слово надається "історикам"


1-й учень.

 Цю трагедію для Укрїни можна вже було передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустраілізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари. За підрахунками радянських економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства з метою викачувати гроші на розвиток індустрії, головним чином Росії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі. Іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд збіжжя, то тепер мусив віддавати за те ж 4-5 пудів хліба.

  Комуністична влада не збиралася робити українського селянина вільним. Вона навіть у неврожайний 1928 рік змусила його продати перед жнивами торішні запаси за державними цінами, що прирікало українських хліборобів на голод. Але факт голоду Уряд УСРР визнав лише в листопаді, повідомляючи, що в Україні є 76 неврожайних районів з 732.000 селянських господарств.

  Про становище українських селян після неврожаю 1928 року засвідчує і лист із Ставропілля, опублікований у "Тризубі" 1929 р. — 4.16-17: "Херсонських людей наїхало сюди до нас гибель, тут зимують багато коней, а то й так з сімействами наїхали та зимуються тут. Котрий явиться сюди, то просто не схожий на чоловіка, а на якесь опудало. Розказують про своє життя, що така біда, що хоч живими закопуйся в землю; в кого була яка коняка, повозка, молотилка, упряж, килими, рядна — все сюди до нас повивозили на продаж. Суша в Херсонській, Катеринославській та Тавридській губернії була така, що через пилюгу й світа не видко. Хліб зовсім не вродив, а здирства безперестанні. У нас буцім вродилось, але все одно не стане, бо щодня їздять по хатах наші хлібозаготівники — і дай, дай хоч трісни та дай ; молоти не дозволяють, а мелене — висівати, "їж, мужло прокляте, з висівками".

1-й читець.

В руках, що виростили хліб.
Не залишили і зернини
Ні, рід наш в горі не осліп -
Ти все згадаєш, Україно!
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам.
... Хоч радість легше пам'ятать.
Та треба пам'ятать і горе.

2-й учень.

  Іншою складовою сталінського курсу, була так звана соціалістична колективізація сільського господарства. Цей напрям був визначений ще у 1927 р. на XV з'їзді ВКП(б). На початку 1928 р. Сталін та його оточення внесли в рішення з'їзду корективи, суть яких полягала у насильницькій ліквідації всіх форм сільськогосподарської кооперації, а також "куркульства як класу". Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти "лінії партії", оголосили "ворогами народу" і репресували (М. Бухаріна, М. Рикова, О. Томського та ін.). З цих же причин сталася й розправа над видатними вченими-аграрниками О. Чаяновим, К. Кондратьєвим та ін. Початок форсованої колективізації збігся з практичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або індивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгоспів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням. Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Надзвичайні заходи були придатні для вилучення готової продукції. Однак навіть з їх допомогою неможливо було змусити селян-одноосібників постійно виробляти товарний хліб.

3-й учень.

 Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. Забираючи майже все, селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували.

2-й читець

Ворог народу


За те , що він їхав у поле до сходу,
За те, що на ниві вирощував хліб,
Йому прошипіли: "Ти - ворог народу."
Забрали в Сибір і зарили у гріб.
У чорних шкірянках заходили в хату,
В печурі шукали насіння-зерна,
А мати збирала колосся прим'яте
Для пухлих дітей на колгоспних ланах.

("Ворог народу". В. Зубар)


  Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тисячі робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, - як правило, російські робітники, які мали здійснювати аграрну політику партії. На 1 червня 1930 року у республіці було насильницьки колективізовано 90 тисяч господарств, а всього за роки колективізації - 200 тисяч. Разом з усіма членами сімей "куркулів" це становило 1,2-1,4 мільйони осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ до Сибіру.

3-й читець

В нестямі божевілля
Який страшний ясир
З Полтавщини й Поділля
Стягав тоді Сибір!
Розвіявши по нивах
Полову мертвих мрій,
Гнобили в колективах
Весну твоїх надій.

Юрій Клен. "Україна"


  Отже в результаті "соціалістичної колективізації" радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищене. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Природно, що насильницька колективізація, яка почалася масово з 1929 року, остаточно розвалила українське село й відкрила дорогу ще страшнішому голодомору 1932-1933 років. Він повинен був поставити нашого хлібороба не лише власне в Україні, але й на всіх українських етнічних територіях - у першу чергу на Кубані, Ставропіллі, Вороніжчині - на коліна.

4-й читець

Де порожньо і голо
Сірів безбарвний лан,
Шугав безчолий голод
За п'ятилітній план,
Згадавши дні татарські,
За владу всіх рабів,
За щастя "пролетарське"
Твій темний люд згорів.

Юрій Клен. "Україна"


4-й учень

  В 1932 році, запровадивши паспортну систему в містах, влада фактично прикріпила селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками. Уже в перші місяці 1932 року в багатьох сільських районах вичерпалися запаси продовольства, насамперед хліба. Над колгоспниками зависла загроза голоду. Саме під приводом невиконання хлібозаготівель на Кубані Москва 14 грудня 1932 року там заборонила українізацію. А наступного дня ЦК ВКП(б) і РНК СРСР ухвалили постанову, підписану також Сталіним і Молотовим, про негайне призупинення українізації на Далекому Сході, в Центрально-Чорноземній області й Казахстані. Ось чому треба погодитися з словами американського дослідника Чемберлена, що Радянський уряд покористувався голодом як засобом національної політики в безприкладних розмірах, щоб знищити тих, що чинили опір його політиці. У 1931 році майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 році площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44 %. В 1932 році була прийнята постанова "Про охорону соціалістичної власності", згідно з якою за "присвоєння" навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини. В республіці почався голод. У березні 1933 року ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу. Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931 року. Навесні 1932 року коли закінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, в багатьох районах України почався повальний голод. Його жертвами стали десятки тисяч селян. Друкується багато документів приймальні голови ВУЦВК, куди голодуючі зверталися за порятунком. Ці свідчення важко читати. Однак найбільше вражає документ, в якому розповідається про матір, яка зарізала малолітнього сина, щоб його м'ясо обміняти на яйця і прогодувати інших своїх дітей.

5-й читець

Моляться соняшники.
Голод. Мати немовля вбиває...
Тополя закричала: он який
мій рай, Ісаіє!

В. Барка

5-й учень

  Уважне вивчення документів, багато з яких тільки нещодавно були розсекречені, дає можливість усвідомити: голодомор планувався з Москви, а українські більшовики були слухняними виконавцями вказівок кремля. Це підписи тих, кого нам представляли жертвами сталінізму, стоять на постановах про знищення України голодом.
Навіть у першій декаді лютого 1933 року продовжувалися хлібозаготівлі, коли селяни почали гинути від голоду. Практично на всій території України в сільській місцевості тоді вже не існувало скільки-небуть великих запасів продовольства.
Повна безвихідь ситуації змусила на Дніпропетровщині звернутися до абсолютно ненормарльного засобу - нагорода за донос. Кожний, хто вказував, де сусід ховає зерно, одержував від 10 до 15% виявленого як премію. 17 лютого цей "досвід" поширився на всю республіку у формі спеціальної урядової постанови.
Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голод проникала й за кордон. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць аж до початку літа.

6-й читець

Немов колоди в ступах
Що ваблять мокрих птах,
Здувались чорні трупи
В некошених житах.
І брякли мертві лиця -
- Пухкі опуки щік -
У смрадній сукровиці,
Мов в'язки стиглих фіг.

Юрій Клен. "Україна"


  Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. становили близько 150 тисяч чоловік. 1933 р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 рр. 5 млн. чоловік. Не менше мільйона загинуло на Кубані. Голод у 1933 р. був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодовано обійшлася країні й народові. Те, що відбувалося на Україні у 1933 р., не знайшло адекватного висвітлення в архівних джерелах. Причина в тому, що генсек наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. Особливо дивне враженя справляють стенографічні звіти пленумів і протоколи політбюро ЦК КП(б)У часів голодомору. В них відображено відчайдушну боротьбу з окремими конкретними проявами голоду, але не згадується саме слово "голод". Сталін насправді не бажав обговорення проблеми голоду. Воно означало б визнання факту економічної катастрофи, в яку потрапила країна внаслідок авантюристичної політики "наступу соціалізму по всьому фронту".

6-й учень

 Що ж відбувалося на селі? Пряму відповідь на це в історичних матеріалах, на жаль, не часто можна знайти. Однак посередніх свідчень про трагедію українського села досить багато. Одне з них - проблема дитячої безпритульності , що наростала протягом 1931-1933 рр. Діти залишалися без догляду, коли вмирали батьки, хоч, як правило, кістлява рука голоду торкалася дитячого організму раніше. Значно більше поширювалася бездоглядність при живих батьках. Не в силах дивитися на те, як вгасає дитина, батьки везли її до найближчого міста і там залишали - в установах, лікарнях, на вокзалах, просто на вулиці. Десятки тисяч підкидьків створили серйозну проблему, якою з ініціативи П.П. Постишева зайнялося політбюро ЦК КП(б)У. Держава виділила певні кошти, щоб терміново створити дитячі притулки. Частково розв'язання цієї проблеми переклали колгоспи, де організовувався патронаж. Було звернуто особливу увагу на своєчасне підбирання бездоглядних дітей силами міліції. В умовах, коли поширився канібалізм, життю беззахисної дитини кожного дня загрожувала смертельна небезпека.

7-й читець

І був це час покосу,
Бо кат потів, як віл,
І в дар богам приносив
Копиці мертвих тіл.
Селянські канібали
Ловили дітваків,
Могили розгрібали
І крали з трун мерців.

Юрій Клен. "Україна"


 Уважне вивчення географічних карт показує, що наприкінці 30-х рр. у кожній області України зникли чисельні сільські населені пункти, що існували до 1933 р. Причини цього явища могли бути різними, але безсумнівно, що найголовнішу роль тут відіграв голодомор. Інколи повністю вимирало населення навіть великих сіл. В цих випадках організовувалося переселення, в тому числі з-за меж України. У збірнику друкується документ з Центрального державного архіву народного господарства СРСР - підсумкові дані про переселення на Україну селян з Росії та Білорусії у 1933 р.

8-й читець

Вже нема хуторів і держав,
Тільки трупи в житах, тільки трупи.
Та від хрипу кривава іржа,
Що замкнула посинілі губи.

Є. Маланюк


8-й учень

  У 1932-1933 роках, коли бракувало в Україні хліба, більшовицька влада не припиняла його експорту: його вивезено відповідно 1,72 і 1,68 мільйона тонн. Можна погодитись з тією думкою, що цей експорт практикувався не тільки для того, щоб придбати необхідні машини чи матеріали, а й з метою справити за кордоном враження про достатню кількість хліба в Радянському Союзі. Так звані вожді, намагалися замовчати перед світом страхіття голодомору в Україні. Кричала криком лише українська діаспора. Та світ лишався глухим. І вмирали мільйони українців.

9-й читець

І нема голосів для отчайного крику -
безголоса на цвинтар дорога руда...
Тільки плаче навсяж збожеволіла скрипка
і у головах гірко й протяжно рида.
І три янголи бачили, чули і знали,
і до Бога з хрестами доносили зляк, -
і пір'їни із крилець в могили роняли,
щоб опухлим від голоду - пухом земля.

І. Іов. Із циклу "Голод"


Коментар учителя


 На Хмельниччині найбільше від голодомору 1932-1933 років постраждали Старосинявський, Летичівський та Деражнянський райони. Моя тітка, Синявська Ніна Станіславівна, 1929 року народження, уроженка села Подоляни Старосинявського району, хоч і була ще зовсім малою, але яскраво закарбувала в пам'яті той страшний рік. Вона розповідала мені жахливу правду, коли я ще була радянською школяркою і знала з підручників історії та художніх творів тільки про так звані "перегини" в політиці колективізації на місцях. Спочатку навіть не повірила: "Хіба таке могло бути? То ти, мабуть, була маленька і щось переплутала? Чому ж у книжках про таке нічого не написано?"
"Авжеж, переплутала. Таке ні з чим не переплутаєш... Як зараз пам'ятаю, зайшли у хату чужі дядьки, в одного на голові шапка з "пупом" і червоною зіркою (будьонівка). А мама саме хліб з печі виймали. Дядьки той хліб у мішок поскладали та й почали нишпорити по всіх закутках. З печі страву дістали і викинули. З скрині все повикидали і знайшли на дні торбинку з мукою (мама сховали) і теж забрали. А потім той, що в шапці з "пупом", сів біля стола під образами, вийняв хлібину, відкраяв собі величезний окраєць, мабуть, з півхлібини, і почав жерти. А я стою навпроти, сперлась на одвірок вхідних дверей, і очей з нього не звожу, і так мені їсти хочеться... А він дивиться на мене, жере і посміхається.
А мама впали перед тим чоловіком навколішки і благають: "Віддайте хоч муку, дітям коржика якогось спекти!" А він її одіпхнув, завдав мішок на плечі і пішов з хати."
Мій дід, Синявський Станіслав Рафаїлович, 1899 року народження, був наймитом у пана, в конюшні працював. В перші роки Радянської влади отримав клапоть поля і конячину. А коли почалась колективізація, змушений був ту коняку у колгосп одвести. Мати його (моя прабаба) стала його гризти: "Я все життя в комуні! Тільки-но хазяйкою стала, а ти мене знов в ту комуну! Забери коня!"
А хата стояла на краю села, під лісом. Звідти у ночі приходили якісь бандити, били мого діда і погрожували розправитись з сім'єю, якщо з колгоспу не вийде. От він і вийшов. Та й поплатився за це. Попухли та повмирали з голоду батько, мати, брати-парубки. А жінку (мою бабусю Олену), коли вже та від голоду не могла ходити, забрала її мати (бабуся одна у неї була) та якимось чудом виходила і її, і двох дітей, і чоловіка, що згодом теж туди перейшов.
Не обійшло це лихоліття і Славутчину, зокрема наше село Іванівку.

Слово надається свідкам


1-а учениця

 Я свідчу від імені жительки села Марії Яківни Молошик: "У 1933 році мені було сім років. В селі ми вважалися середняками. Голодували. Їли мерзлу картоплю, яку батько приносив із Ганнополя. В нашій родині померло троє дітей: Василько, Михайлик та Єва..."

2-а учениця

 Говорить Горпина Охрімівна Левунець, 1923 року народження. " Наш батько приносив трошки хліба, бо працював на кордоні за берездовом. Але ходили всією хатою шукати гнилу картоплю, а мати за Славутою рвала щавель. Ми із сусідкою Федорою збирали на городі червоні бурячки, які щойно посходили, та їли їх. Збирали ще колоски. Кликали на уроки до школи, але ми не мали у що вдягнутись. На нашій вулиці брати Марійки Хомичової пішли рвати цибулю і прямо на городі померли від голоду. У Домки Кирчикової померли сестра і мати..."

10-й читець

Їсти, їсти, їсти...
Думка свідомість свердлить.
Ходити важко, а сісти -
То всеодно, що вмерти.
Сил стає менше й менше...
Чи хтось це на світі стерпить?...
Сталінський суп на перше -
В воді молоток і серпик...

Г. Фернес "Голодомор 30-х


Завершення


1-й учень

 Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися - від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

2-й учень

 Скажу, що всі ці дії мають одну назву - геноцид. Раніше казали тільки про геноцид фашистів. За нормами міжнародного права, геноцид - це винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними ознаками. Геноцид - це створення тяжких життєвих умов, які розраховані на фізичне знищення населення. Сталін, Косіор, Постишев, Чубар, Любченко, Петровський, Скрипник - творці геноциду.

3-й учень

  Наслідки голодомору - це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень!

4-й учень

  Більшовики вчинили розселянювання. Це страшне явище, що означає збайдужілість селянина до землі, втрату ним свого коріння. Селянин переставав бути господарем на землі. Це - одна з причин кризи в економіці сьогодні.

5-й учень

  Відроження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять.

6-й учень

  Хай простять нам наше безпам'ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

7-й учень

 З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам'ятають, що не забудуть. І тягар гріха з душі спадав.

8-й учень

 Тож пом'янімо хоч сьогодні, з непростимим запізненням, великомучеників нашої трудної історії. Пом'янімо і знайдемо в собі силу пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

 Учні запалюють свічку і вшановують пам'ять жертв геноциду хвилиною мовчання.

Перелік використаної літератури


  1. Історія України: нове бачення. Т2/В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, В.М. Даниленко та ін. - 1996. - 494 с.
  2. С.В. Кульчицький "Трагедія голоду1933"; т-во "Знання" ; К. 1989.
  3. С.В. Кульчицький, М. Котляр; "Довідник з історії України"; видавництво "Україна"; К. 1996.
  4. Крип'якевич І. Історія України. - Львів: "Фенікс", 1991. - ст. 343-364.
  5. Субтельний О. Україна: історія. - Київ: "Либідь", 1991. - ст. 355-362.
  6. Кульчицький С., Курносов Ю., Коваль М. Історія України: Пробний підручник для 10-11 класів. - Частина 1. - Київ: "Освіта", 1993. - ст. 187-195.
  7. Журнал "Слово і час", 1993, №10 с. 68-71.


Закачати виховну в архіві Rar